Анатолій Кузнєцов занадто близько торкнувся правди. Він втратив сон, копирсаючись у людських трагедіях. Влітку 1969 року втік з СРСР, узявши з собою плівки, серед них і плівку з «Бабиним Яром». Опинившись по той бік залізної завіси, він одразу робить вчинок, на який зважилося б небагато емігрантів. Кузнєцов дає інтерв'ю англійській газеті «Санді Телеграф». В кращих традиціях «жанру сповіді» він розповідає про те, що дав формальну згоду на співпрацю з КДБ. Кузнєцов просить політичного притулку - його приймають. І ось, нарешті, зусилля письменника увінчалися успіхом. Нью-йоркське видавництво публікує роман-документ «Бабин Яр». Все до останнього слова, вся правда до останньої краплі, жодного тиску цензури. Але письменник все одно нещасливий. Він нарешті вирвався з залізної завіси, що розколола світ на дві частини, й лише тут зрозумів, що ця тріщина проходить прямісінько через його серце. І цей тягар виявився для нього не підйомним. Помер Анатолій Кузнєцов від третього інфаркту в 1979 році, трохи не доживши до 50 років. Книга «Бабин Яр» - це пам'ять. Пам'ять про війну, про її жертви, її грязь, кров і нелюдяність. Пам'ять, яку знищували, як раніше знищували людей, і яка пробивалася крізь заборони і брехню, як люди виривалися з пекла смерті, щоб розповісти правду живим і пошанувати мертвих. Видання саме цієї книги в наші часи є подією майже символічною. Бабин Яр - один з найстрашніших символів в українській історії минулого століття - може, повинен стати одним з символів примирення і національного єднання в новій державі, яка гордо носить ім'я - Україна.