Книга розрахована на архітекторів, істориків, мистецтвознав­ців, краєзнавців, усіх, хто цікавиться історією Києва, та киян.

Развитие капитализма в конце XIX века, строительство железной дороги до Москвы, а главное - бурный рост сахарной промышленности и торговли в целом сделали Киев большим экономическим и культурным центром, «сахарной столицей» империи. Это и привело к интенсивной застройке элитных районов города. На сегодняшний день сохранилось в довольно приличном состоянии более ста особняков, сооруженных в конце XIX - начале ХХ века. Не менее двадцати из них представляют по-настоящему огромную историческую и художественную ценность.

Есть старый афоризм, который приписывают Гете: чтобы узнать поэта, надо побывать на его родине. Впрочем, эта связь места, где родился худож­ник, с тем именем, которым дорожит народ, уходит в еще более седую древ­ность. Иначе почему семь греческих городов спорили из-за чести называться родиной Гомера? В новые времена биографы великих людей всегда на страже, и нет нужды гадать, где и когда появился на свет тот или иной выдающийся автор. Михаил Афанасьевич Булгаков - мы это знаем несомненно - родился сто лет назад в древнем городе Киеве.

Изучение жизни и творчества писателя обычно удел знатоков, профессио­налов-филологов, и это правильно. Но есть исключения, когда судьбой люби­мого автора начинают восхищенно и углубленно заниматься «просто чита­тели», люди профессий, не связанных со специальным филологическим знанием. Порою такие добровольные «штудии» приводят к впечатляющим результа­там, поскольку только живая любовь зряча, а преданность избранному имени дает импульс к упорному труду, способному перешагнуть порог любительства. Многие годы киевский инженер Анатолий Кончаковский собирал доку­менты, вещи, книги, фотографии - все мало-мальски связанное с Булгаковым,   и его коллекция заложила хорошую основу для экспозиции будущего музея. Вместе с другим киевским краеведом Дмитрием Малаковым, тоже инженером по профессии, они составили книгу-альбом, который лежит теперь перед читателем. Заслуживающий уважения и признательности труд!

Десятиліттями тема окупації залишалася "забороненою зоною", хоч,і відповідь на запитання: "Як жив? Яким чином вижив? Яким було житія після визволення міста?" - завжди цікавила і хвилювала людей. Ця книга проливає світло на, можливо, найтяжчий період у житті простих киян. Точний текст читається легко, а інтрига розповіді утримує напругу до останньої крапки. Пожежа Хрещатика. Підрив будинків. Гітлерівська воєнна машина і її пропаганда. Торгівля на базарах. Робота у німців. Пошук їжі, мила, одягу. Взаємини між киянами і окупантами. Преса і чутки. Кохання і ненависть. Спротив і покора. Визволення. Перемога. Дорож­неча. Скрута. Ніщо не приховане і ніщо не забуте.

778 днів і ночей Київ жив «при німцях». «Як жив? Яким чином вижив?» Документальна повість Дмитра Малакова «Оті два роки» нарешті дає відповідь на ці питання. Пожежа Хрещатика. Підрив будинків. Торгівля на ринках. Робота у німців. Пошук їжі, мила, одягу. Преса і чутки. Спротив і покора. Про все це і багато іншого розповідається від першої особи.

Ілюстрації (переважно в техніці «туш-перо») зроблені старшим братом автора, заслуженим художником України Георгієм Малаковим (1928-1979).

Унікальність запропонованої подорожі полягає у самій сутності річки-кордону. Понад півтора сторіччя Збруч розмежовував не просто держави - ідеології. Тут, на стику імперій Габсбургів і Романових, «панської Польщі» і «Країни Рад» відбувся своєрідний розподіл матеріальних артефактів між двома берегами. На правому березі переважають храми, каплиці, придорожні хрести, на лівому - скульптури вождів, мозаїки та інші зразки «сов-арту», які вже теж стали пам'ятками нашої історії.

Неможливо вгадати «з першого погляду», де розташова­ний цей пляж, якої національності фотограф (та й герої знимки) і що станеться з цими засмаглими молодими людьми за годину, день, місяць. Київ, Туруханів острів, 1943 рік, невідо­мий мадярський фотограф, який не мав жодних ідеологічних настанов і просто знимкував життя, зафіксував веселу ком­панію, що складається з тих, хто «прийшов» у це місто і жив тут «до приходу». Тобто - з окупантів і колаборантів.