352 с. - мова: українська - формат: 60х84 - папір: офсетний

Зміст :

Розділ 1. Що таке Роліт і чому саме там писалися шедеври?

Розділ 2. Про що змовчали біографи Миколи Бажана.

Розділ 3. «Заслуживают внимания материалы, компрометирующие Рыльского».

Розділ 4. Новорічні містерії Івана Кочерги.

Розділ 5. Як Павло Тичина випередив Джорджа Орвелла, і що з того вийшло.

Розділ 6. Олександр Корнійчук: таємниці червоного Шекспіра.

Розділ 7. Київська глорія Уласа Самчука.

Розділ 8. Куля в Максима Рильського.

Розділ 9. Юрій Яновський: биття й буття на літературному вулкані.

Розділ 10. І сміх, і сльози, і любов Остапа Вишні.

Розділ 11. «Кундзіча можна знищити безперешкодно...».

Розділ 12. Собор із «Собору», або Подорож Олеся Гончара до Мадонни.

Уривки з книги.

«Бажан відчував, що й за ним ось-ось мають прийти. Зібрав речі про всяк випадок і... понад рік щоночі (!) спав у штанях, бо не хотів виглядати нещасним перед своїми екзекуторами - стояти в спідній білизні й безпомічно намацувати в темряві окуляри (він з дитинства недобачав). Наприкінці літа 1938-го Бажан упевнився, що інтуїція не зраджує його - він і справді стояв лише за крок до смерті» (стор. 41).

«Михайла Булгакова вважають піонером "дияволіади" в радянській літературі. Йдеться насамперед про роман "Майстер і Маргарита" (лишився незавершеним через смерть автора в 1940 р., перша покалічена цензурою публікація - журнал "Москва", 1966-67 рр., перше в СРСР повне видання - видавництво "Художественная література", 1973 р.). Насправді ж пальма першості належить Іванові Кочерзі: глядачі спектаклю за його п'єсою "Майстри часу" ще в 1934 р. стали "свідками" відвідин сатаною СРСР» (стор. 75).

«Як нещодавно виявилося, "Партія веде" насправді є... своєрідним римейком твору 13-річної давнини і протилежного спрямування. Ще в травні 1920-го на Софійському майдані Павло Григорович палко вітав українсько-польське військо, яке витурило з Києва більшовиків. Переповідають, що ту промову він завершив так: "А червону гидь // будем, будем бить!" (стор. 98).

«Обидва мали невдалий досвід подружнього життя. У Вишні фактично розпався шлюб з Оленою Смирновою, дочкою хатньої господині, в якої він квартирував, а у Варвари - з режисером Михайлом Тінським. Дізнавшись, що чоловік закрутив роман з артисткою Наталею Ужвій, Варвара забрала 8-місячну доньку Машу й пішла від зрадника» (стор. 241).

«Юнка стояла біля навчального корпусу серед дівчат. Гончар побачив її з вікна університетської бібліотеки. Підійшов до гурту, викликав привабливу незнайомку, назвався. "Далі, - посміхається пані Валентина, - нічого не пам'ятаю". Про те, яке враження тоді справив на неї цей рішучий старшокурсник, відповіла нам коротко: "Вбив наповал!"» (стор. 322).